Ілюзії про війну: бойовий медик розповів про порятунок 300-их

Лейтенант медичної служби Ярослав Шипулін пішов на війну у березні 2022 року. Зараз хлопець зізнається — мав банальне уявлення про зону бойових дій і зіштовхнувся з ілюзіями та міфами, які сам розвінчав на практиці. 

Як відбувається реально допомога пораненим на фронті — він ексклюзивно розповів Новини.LIVE. 

Банальне уявлення про війну 

— Спершу скажу, що до 14 березня 2022 року я був типовим "біляІТ"-вцем, працював у режимі "хоум-офісу" і бачив війну лише в телевізорі та відеоіграх. Мав доволі банальне уявлення — вибухи, стрілянина, солдати бігають серед хаосу, поранених виносять на плечах у повний зріст… Може, десь таке і є, але скоріше, як виключення із правил. Коли я йшов на війну, то уявляв свою роботу подібно до сюжету кінострічки "З міркувань совісті". До речі, раджу переглянути, дуже цікаво.

Ілюзія війни

— Перша ілюзія, з якою я зіштовхнувся — в зоні бойових дій з високою ймовірністю не буде "військового хірурга", що зашиває/оперує/реанімує бійців у Богом забутому підвалі. Чи хоча б досвідченого лікаря. Я розраховував, що приноситиму поранених до такого, а він уже далі визначатиме кого евакуювати, кого оперувати, кому дати знеболююче, щоб полегшити страждання. А виявилось, що на посаду начальника медичної служби поставили мене. 

Спочатку я обурювався, мовляв як так, я ж навіть не лікар! А потім зрозумів — ризикувати фахівцями, які здатні зібрати людину по шматочках, просто не раціонально. З мого досвіду, вони будуть десь у сотні кілометрів від лінії фронту. А на "нулі" достатньо медика із базовими навичками зупинки кровотечі, відновлення дихання та стабілізації стану пораненого.

Міф про медичну допомогу 

— Наступний міф — про обсяг допомоги під час бою. В кіноіндустрії поширене кліше, коли побратими біжать до пораненого прямо під ворожими кулями, затискають рани, роблять перев’язки, вводять якісь препарати. Виглядає ефектно, але в реальності так довго не проживеш. На жаль, війна про математику, і головне виконати завдання із мінімальними втратами, зберігати боєздатність якомога довше.

Якщо йдеться про артилерійський обстріл — виходити із укриття, не почекавши хоча б хвилин 7-10 з моменту останнього "прильоту", це дурість. Що стосується стрілецького бою — поранений, найімовірніше, уже не зможе вести вогонь. А якщо йому починають надавати допомогу поки бій не закінчився, можна сказати ворог отримав "два по ціні одного". 

Робота з пораненим

— З кожним небоєздатним бійцем у підрозділі зростає навантаження на тих, хто веде бій. Їм доводиться контролювати не лише свої сектори вогню, а й поранених сусідів. Це закономірно призводить до зниження уваги, щільності вогню та дає перевагу ворогу. Тому під час бою краще не повзти чи бігти до пораненого, а трохи "попрацювати замість нього мозком".

До поранення неможливо бути готовим, це завжди сильний стрес, реакцію на який неможливо передбачити. Людина може розгубитися, запанікувати, заклякнути, розлютитися, при чому не обов’язково на ворога.

Пораненого потрібно заспокоїти та налаштувати на роботу, оцінити його психологічний стан. Голосно звернутися на ім’я чи позивний та назвати себе, щоб побратим розумів — він не один. А заодно зрозуміє напрям до вас, щоб часом не відкрив вогонь, коли ви спробуєте підійти. 

Далі слід підказати йому де укриття — наприклад "Зліва від тебе повалене дерево, заховайся за ним". Запитати куди його поранено, чи може він дотягнутися до турнікета, чи може самостійно накласти його. За можливості зібрати інформацію — запитати чи поранений побачив звідки ведуть вогонь, якщо так, то скільки ворогів помітив. 

Наданням простих та лаконічних інструкцій часто можна допомогти більше, ніж повзанням під кулями. Особливо враховуючи, що ворог бачив пораненого, і коли в тому ж місці з’явитесь ви — можете розділити долю свого товариша. Найкраща допомога пораненому в такому випадку —  швидше знешкодити противника. Таким чином, спочатку зберегти час, а потім кваліфіковано допомогти. Інакше втратити можна всіх.

Якщо ситуація дозволяє, під час бою лише зупиняють критичну кровотечу турнікетом та кладуть у стабільне положення на боці, щоб уникнути западання язика раптом поранений знепритомніє. Все інше потім.

Із вищевказаного випливає — порятунок пораненого це перш за все справа самого пораненого. Ідея лежати і чекати, поки прискаче медик на білому коні може погано закінчитись.

При наявності критичної кровотечі смерть може наступити за 45-90 секунд. Сьогодні кожен українець повинен знати, як користуватися турнікетом, гемостатичним бинтом, окклюзійкою, "ізраїльським" бандажем. А воїн тим більше! 

Все що для цього потрібно — трохи бажання та наполегливості. Засоби тактичної медицини дуже прості у застосуванні, щоб навіть людина без жодних медичних знань могла ефективно ними користуватися. А навчальних матеріалів у мережі та на спеціалізованих курсах більш ніж достатньо.

Закінчу важливим уточненням. Я не вважаю себе професійним бойовим медиком, можливо більш знаючі люди не погодяться з деякими моїми висновками. Це право кожного — мати свою думку. Я лише поділився своїм суб’єктивним досвідом та власною його інтерпретацією.

Мені пощастило стояти на відносно спокійній ділянці фронту, я не бачив справжніх жахів цієї війни. Але не мені було обирати куди йти минулого разу, і куди відправлять наступного — теж вирішуватиму не я. Останній лайфхак: на війні розраховуй на краще, але готуйся до найгіршого.

Фото: REUTERS/Marko Djurica