Вибух на Кримському мосту. Хто за цим стоїть і чого чекати Україні

Контрнаступ ЗСУ, зернова угода, "червоні лінії" — все це і багато іншого було згадано в контексті вибуху на Кримському мосту, який і для України, і для Росії є як символом, так і військовим фактором. Але про все по порядку.

Один удар, дві версії

У ніч проти 17 липня на Кримському мосту, який зв'язує окупований український півострів та країну-агресорку, пролунали вибухи. Внаслідок цих вибухів була пошкоджена автомобільна частина мосту, залізнична не постраждала — чому свідченням є відновлення після кількагодинної паузи залізничного сполучення між Росією та Кримом.

Російські окупанти, переживши перший шок, до обіду встигли сформулювати традиційну версію — у всьому винна Україна. Удар нібито був завданий двома надводними безпілотниками. Ця версія, в принципі, збігається тією неофіційною версією, яка майже відразу виникла в українському медіа просторі. Неофіційно говорять про те, що цю операцію планували і втілювали у життя Служба безпеки України разом із Військово-морськими силами. Офіційно у СБУ спочатку відреагували на інцидент віршем (точнісінько так, як і після минулорічного жовтневого вибуху), а потім у коментарі, не визнавши прямо своєї причетності до вибуху, пообіцяли розповісти про усі деталі цього інциденту після перемоги.

Втім, з'явилася ще одна версія, яка не знайшла особливого поширення — речниця ОК "Південь" Наталя Гуменюк припустила, що за вибухом на Кримському мосту може стояти Росія. А безпосереднім приводом для цієї провокації нібито є завершення "зернової угоди", яку країна-агресор не планує продовжувати. Версія ця, як зазначають експерти, є цілком реалістичною, хоча в Кремлі, коментуючи припинення дії "зернової угоди", акцентували увагу на інших речах — зокрема, на своєму бажанні повернути "Россельхозбанк" до фінансової системи SWIFT.

Банкова проти Кремля: сарказм і кволі погрози

Взагалі реакція російського керівництва на інцидент із "сакральним" об'єктом (який до того ж має і важливе практичне значення) є не такою різкою і агресивною, як на це сподівалися найрадикальніші представники російського суспільства. Ці блогери та користувачі дозволених у РФ соцмереж традиційно закликають до потужної відповіді — а в Кремлі також традиційно обмежуються погрозами з боку своїх традиційних "яструбів". Зокрема, Дмитро Медведєв уже заявив, що "терористи розуміють лише мову сили", а у Раді Федерації (верхній палаті федерального парламенту РФ) пригрозили "жорсткою дзеркальною відповіддю". Такі речі давно не дивують, як і фактична відсутність цих відповідей. Росія за півтора року повномасштабної війни уже неодноразово демонструвала, що для масових ракетних атак чи кривавих звірств на окупованих територіях їй не потрібні якісь реальні чи вигадані приводи. Тож можна погодитися із військовим експертом Дмитром Снєгирьовим, що якоїсь особливої ескалації саме після вибуху на Кримському мосту не варто чекати.

Цікавим є хіба той момент, що у всіх цих погрозах, як з боку офіційних осіб, так і на неофіційному рівні — не згадувалася Запорізька АЕС, яка ще донедавна була досить зручним об'єктом для шантажу України та світу з боку російських окупантів. Цього разу карту вибуху на ЗАЕС як помсти за Кримський міст вирішили не розігрувати. Імовірно, через попередження — як з боку Китаю та Індії, так і з боку США — про неприпустимість використання теми ядерної загрози.

В Україні на інцидент з Кримським мостом відреагували також у притаманному стилі — саркастичними заявами про "недовговічність" і "ненадійність" незаконних конструкцій, як це зробив, наприклад, один із головних спікерів Офісу Президента Михайло Подоляк. Офіційно, звісна річ, відповідальність на себе українська сторона брати не стала. Хоча це в цілому мало що змінює, оскільки Росія уже звинуватила ЗСУ у "теракті", а на Заході навіть ті сили, які виступають проти використання західної зброї на території Росії, навряд чи матимуть якісь серйозні претензії щодо удару по справді незаконному об'єкту транспортної інфраструктури. До того ж, в України є серйозний аргумент — Кримський міст був і залишається ключовим шляхом для перекидання військ, техніки та боєприпасів на південний фронт, оскільки удари по базах окупантів у Бердянську та Маріуполі свідчать про ненадійність альтернативного маршруту, через окупований 2022-го південь України.

Чого чекати на фронті та в тилу

Звісна річ, пропагандистський фактор цієї історії Росія використає на повну. Недаремно однією із перших новин про вибух було повідомлення про загиблу сім'ю і поранену дитину. Тут чітко просліджується бажання Росії ударити по темі, яка зазвичай била по самій Росії — жертвах серед мирного населення. Проросійські пропагандисти на Заході неодмінно спробують переконати тамтешні суспільства, що Україна знищує ні в чому не винних людей, тож продовження постачання зброї означатиме причетність тих же американців, британців та німців до смертей серед мирного населення. Навряд чи ці спроби матимуть якийсь серйозний успіх, але Росія такі момент зазвичай використовує — якщо не для миттєвої перемоги, то для "накопичувального ефекту".

Якщо ж говорити не про пропагандистсько-символічну складову, а про практично-прагматичний аспект — то навряд чи цей вибух стане надто серйозною проблемою для російських окупантів. Військовий експерт Дмитро Снєгирьов висловив слушну, на наш погляд, думку, що для повного припинення роботи цієї транспортної артерії удари по мосту мають завдаватися щотижня, до того ж, значно потужнішою зброєю — зокрема, ракетами типу Storm Shadow/SCALP, бойова потужність яких на порядок вища за можливості безпілотників.

Втім, якщо вважати сьогоднішній інцидент лише пристрілкою та демонстрацією сили — то тут Україна отримала серйозний успіх. Ключовий інфраструктурний об'єкт окупантів знову опинився під ударом, і російські війська не змогли захистити його.

З боку Росії якихось серйозних, ескалаційних кроків навряд чи варто очікувати. Усе, що могли, аж до ядерного шантажу, окупанти уже використали. На південному фронті росіяни в основному захищаються, на сході намагаються атакувати, але без особливих успіхів. Свої резерви, згідно із повідомленнями українського Генштабу, окупанти уже активно використовують — перш за все, для того, аби втримати проблемні ділянки на Мелітопольському та Бердянському напрямках. Тож чимось серйозним і несподіваним здивувати Україну, хоч на фронті, а хоч в тилу — Росія просто не має наявних потужностей. Інакше, як вже було сказано, росіяни обов'язково б їх використали, не чекаючи на якусь слушну (чи не дуже) нагоду.

Такою ж є і ситуація із "зерновою угодою". Якщо Туреччина, ООН чи інші переговірники (зокрема, ті, які представлятимуть інтереси глобального Півдня, залежного від українського зерна) дотиснуть Путіна на продовження цієї ініціативи — то вибух на Кримському мосту забудеться наступного ж дня. Подібні зміни у настроях кремлівської адміністрації ми уже неодноразово бачили — наприклад, Путін спочатку звинуватив "вагнерівців" у зраді, а потім, ніби нічого не сталося, зустрічався зі "зрадниками батьківщини" і навіть дав їм можливість спокійно залишити територію Росії. (А Пригожину навіть відібрані під час обшуків мільярди повернули.)

Одним словом, вибух на Кримському мосту навряд чи всерйоз загрожує як Україні, так і Росії. Тактично ж і психологічно, зважаючи на істерику у середовищі російських націоналістів, Київ переміг Москву. Навіть якщо цей вибух сама Москва й організувала. Втім, дивуватися провалам російських планів не доводиться — таким виявився навіть найголовніший план, план "бліцкригу" і "Києва за три дні".