"Це випалювало очі до болю": українки розповіли про тортури у полоні РФ

Українки, які повернулися з російського полону, розповіли про те, як до них ставилися військові РФ. Вони повідомили про жорстокі тортури та знущання з боку росіян.

Про історії жінок розповіли журналісти "Радіо Свобода", які взяли у них інтерв'ю, а саме у Вікторії Андруші та Людмили Гусейнової.

Як схопили жінок

Зазначається, що Вікторія повернулася додому 22 вересня 2022 року, а Людмилу обміняли 17 жовтня 2022 року.

Вікторія Андруша є вчителькою математики, їй 26 років, у російському полоні вона пробула пів року. Людмилі Гусейновій, якій 61 рік, довелося пробути у полоні понад три роки.

"27 лютого 2022 року російські військові вже були на території нашого села (Чернігівська область). І так сталося, що вже на початку повномасштабного вторгнення з міста я переїхала до своїх батьків у село. Росіяни почали проводити обшуки по будинках, зайшли до хати до моїх батьків. Там знайшли мій телефон, на якому фото та відео їхньої техніки", — розповіла Вікторія Андруша.

"Мене заарештували на окупованій території у Новоазовську. Це сталося 9 жовтня 2019 року. Зупинилась на вулиці, поряд машина. Вони вискочили, впхнули мене в той автомобіль. Повезли додому, провели обшук, знайшли українські книжки та прапор, одягли мішок на голову та повезли далі", — зазначила Людмила Гусейнова.

За словами Вікторії, російські окупанти називали її "навідницею" коригувальника. Таких людей вони ненавиділи найбільше. 

Перебування у полоні

"З першого дня перебування на території Росії було так, що повинні вивчити гімн Росії. На гімн вони просто молилися там. Не дай Боже, десь слово не так скажеш, тихо заспіваєш чи ще щось. Могли сказати: "Пів дня співайте". Мені набридло співати ось ці їхні пісні. Насамперед були "День Перемоги", "Катюша", "Руська земля". Особливо мене дратувала їхня пісня "Дядя Вова" — це вихваляння Путіна. Були моменти, коли змушували вивчати вірші. І один із таких називається "Пробачте нас, рідні росіяни", — зазначила полонена вчителька. 

Як розповідає Людмила, її везли до Донецька, не знімаючи мішок з голови. Жінку привезли в "Ізоляцію" (в'язниця, яка розташована в окупованому Донецьку, за словами українських полонених, це є сучасний концтабір), де змусили роздягнутися. Після цього почали знущатися та кинули у камеру.

"Я не мала права сідати чи лягати з 6 ранку до 10 вечора. Дуже пекучі лампи були на близькій відстані від моїх нар. І це випалювало очі до болю. Перші чотири дні, що я чула, — страшні крики. Я благала, щоб це не були крики моїх рідних. Це було для мене найстрашніше", — додала Людмила.

Жахливі тортури

Своєю чергою Вікторія зауважила, що очі та руки у полонених були зав'язані, росіяни ставили людей на коліна та погрожували вбивством. В СІЗО всі полонені проходили процес "прийомки".

"Людину виводять у коридор, де немає камер, де всі, скажімо так, для них свої. Ніхто не заперечуватиме. І там просто відбувалося побиття людини настільки, наскільки вони вважали за потрібне. Використовували електрошокери. І це при тому, що там було близько 10-12 осіб. Якщо не більше. (Говорили): "Ти вже трохи пожила, ну все, достатньо, ти вже спробувала, що це таке. Більше в тебе цього не буде", — пояснила полонена вчителька.

Людмила розповіла про випадок, коли вона на 10 хвилин раніше вирішила залізти на нари, адже вже не могла стояти. 

"І як тільки я роздяглася, відчинилися двері. Перше, що ти робиш, – одягаєш мішок. І він почав лаятися, мовляв, хто тобі дозволив. Сказав, щоб я злазила. Я кажу, що не можу, бо роздягнена. Він взяв мене за ногу і скинув на підлогу, побив ногами", — зазначила вона.

Також Людмилу погрожували віддати на "розваги для бойовиків".

"На другому поверсі "Ізоляції" була казарма людей, які воювали проти України. Вони відчувають задоволення, коли жінку у віці змушують роздягатися. Чіпають, щипають, сміються, ціпками чіпають або б'ють", — пояснила жінка.

Довгоочікувана подія

Вікторія розповіла, як зрозуміла, що її визволять з полону.

"Коли нас вранці будять та кажуть: "З речами на вихід". Я дівчатам говорю: "А мені це снилося. Пам'ятаєте, я вам казала, що буде саме так?" Коли ми починали питати у співробітників, більшість були суворі, це спецназ, там чоловіки, даруйте, шафи. І один суворий, я так зрозуміла, командир, казав: "Тихо, не розмовляйте, мовчіть". А інший підходить і каже: "Так, так, так. Ви додому (їдете)". А ми: "Що, серйозно?" А він: "Тссс, тільки мовчіть", — зазначила вона.

За словами Людмили, вона не має ненависті, але хоче, щоб всі винні понесли покарання.

"Тому що я вважаю, що найжахливіше, що зі мною можна було зробити, — це зробити мене ненависницею. Я хочу, щоб була справедливість. Хочу, щоб ці люди були покарані, але щоб вони не мучилися так, як мучилися ми, щоб не було таких знущань, не було такого насильства, таких тортур. Але вони повинні знати, що будуть покарані", — наголосила жінка. 

Нагадаємо, додому після довгих 15 місяців полону повернулись двоє прикордонників зі Зміїного. Героїв радісно зустріли в рідному місті Кілії, що на Одещині.