Наступ росіян на Куп'янськ. Навіщо окупантам була потрібна ця авантюра

З початку червня головною подією на театрі воєнних дій російсько-українського конфлікту став довгоочікуваний контрнаступ Збройних сил України, зокрема, на південному фронті, де на Мелітопольському та Бердянському напрямках Сили оборони України здобули певні успіхи і просунули лінію фронту на південь. Але в липні російські окупанти врешті вирішили, що їм робити в ситуації, яка складалася для них відверто загрозливо — і вдарили на іншій ділянці фронту.

Сватівсько-куп'янський наступ агресора

Цією ділянкою стала північ Луганської області, в районі Сватового. Там, на Куп'янському напрямку, російські війська зосередили немалу кількість військ та техніки. Так, говорилося про 100 тисяч військовослужбовців, дві тисячі танків та близько 500 одиниць артилерійської техніки.

Саме цими силами окупаційні підрозділи і вдарили по позиціях українських військ, намагаючись прорвати оборону і досягнути щонайменше Куп'янська. Втім, поки що окупанти застрягли ще на території Луганщини, хоч і заявляють про певні успіхи.

Так, кілька днів тому офіційні особи російської армії заявили, що нібито змусили Сили оборони України відійти від займаних перед наступом позицій на кілька кілометрів і таким чином "звільнили" три села — Надію, Новоєгорівку та Сергіївку.

Втім, речник Східного угруповання військ Сергій Череватий, коментуючи актуальні події на цій ділянці фронту, заявив, що лінія розмежування там особливо не змінилася, тож говорити про втрачені населені пункти некоректно.

Одним словом, російський наступ у напрямку Куп'янська поки що не можна назвати вдалим. Але питання "Навіщо вони все це затіяли" — залишається на порядку денному. Розглянемо його детальніше.

Мотиви окупантів

Колишній заступник начальника Генерального штабу ЗСУ, генерал-лейтенант у відставці Ігор Романенко, до якого Новини.LIVE звернулися за коментарем, припустив, що окупаційні війська можуть виконувати відразу два важливі завдання.

Перше є суто політичним. Як відомо, російське військово-політичне керівництво після провалу початкового плану, після відступу окупаційної армії з північних регіонів України почало заявляти, нібито насправді усі дії на тих напрямках були лише відволікаючими маневрами — а справжньою метою було "звільнити" території так званих "ДНР" та "ЛНР", тобто частково окупованих ще 2014 року Донецької та Луганської областей.

Звісно ж, після окупації, "референдумів" та анексії частин Запорізької та Херсонської областей ця версія у публічному просторі перестала згадуватися — але, зважаючи на невдачі на півдні, Кремль цілком міг знайти для себе хоча б якийсь мінімальний позитив, який би прикрив провальну (зважаючи на співвідношення втрат) оборону. Путін уперто намагається досягти хоча б якогось успіху в Україні — і ця безглузда з практичної точки зору окупація кількох десятків сіл на Луганщині для пропагандистської машини могла б стати приводом для позитиву в телеефірі.

Втім, є й суто практична сторона питання. Наступ російських окупантів на півночі Луганщини, ще і з використанням досить великої кількості військ, неодмінно відволіче ті резерви, які Сили оборони України приготували для контрнаступу — зокрема, на південному фронті. Тож, наголосив ексзаступник начальника Генштабу, росіяни могли вдарити на Куп'янському напрямку і для того, аби допомогти своїм силам на Мелітопольському і особливо Бердянському напрямках, де, за останніми даними, українські війська мають тактичні успіхи і прогрес у просуванні на південь.

Чим обернеться куп'янсько-сватівська авантюра для України

Питання наслідків наступу для самих російських агресорів, на нашу думку, є очевидним. Подібні ситуації ми уже бачили неодноразово, причому саме на сході України — масований наступ, великі втрати, тимчасова окупація невеликої за площею території, а потім контрнаступ ЗСУ і повернення цих територій під законний контроль української влади. В деяких випадках, як під Вугледаром, усе взагалі завершилося іще на пункті "великі втрати". А чого очікувати Україні?

Теоретично, якщо росіяни зможуть просунутися відчутно далеко, аж на територію Харківської області — це може спровокувати нову хвилю міграції з цього регіону, зокрема, із самого Харкова. Як відомо, після завершення бойових дій в районі цього міста і витіснення військ в результаті серпнево-вересневого контрнаступу 2022 року до Харкова повернулася велика кількість жителів, які на початку війни виїхали у інші регіони України чи навіть за кордон. Можливо, успіх росіян змусить цих людей знову відправитися у західному напрямку.

Але, на думку Ігоря Романенка, очевиднішими є військові наслідки — причому позитивні наслідки. Зокрема, припускає генерал-лейтенант у відставці, сватівсько-куп'янська ескалація з боку російських окупантів може підштовхнути західних партнерів до пришвидшення навчання українських льотчиків та передачі літаків F-16 на озброєння ЗСУ. Крім того, такі дії загарбників можуть стати вирішальними у обговоренні питання ракет ATACMS. Романенко припускає, що уже в серпні ситуація з цією зброєю для України може якісно змінитися в кращий бік.

Ситуація динамічна, перспективи для окупантів невтішні

Ситуація на півночі Луганщини непроста, але, як зазначають офіційні особи, далека від критичної. Українські війська відбивають атаки російських окупантів, морально-вольові якості яких є досить низькими — що і зрозуміло, зважаючи як на невдачі армії РФ протягом останнього року війни, так і рівень підготовки мобілізованих, якими доводиться комплектувати підрозділи окупаційних контингентів.

Говорити про те, що російський наступ на Куп'янську зупинено, ще зарано. Але українська армія уже неодноразово демонструвала уміння втримати кількісно переважаючі сили ворога. До того ж, навіть в умовах контрнаступу, коли за усіма законами війни саме ЗСУ мали б зазнавати значно більших втрат, ніж російські війська, які засіли у підготовленій більш ніж пів року обороні — ситуація є протилежною. Відповідно, і на луганській ділянці фронту російські війська неминуче зіткнуться із величезними втратами, що рано чи пізно змусить їх зупинитися.

Тож варто очікувати як припинення реального чи вигаданого просування російських військ на сході, так і продовження контрнаступу на півдні. Тим паче, ЗСУ використали ще далеко не усі свої резерви, підготовлені для вирішального удару по окупаційному контингенту.