Знищують російську пропаганду і святкують свободу: репортаж з нескореного Херсона

Зранку 11 листопада Збройні сили України звільнили Херсон від окупантів, які перебували у місті від першого дня повномасштабної війни. 

Яку біду принесла росія в регіон та як місцеві святкують свою незламність — у репортажі Новини.LIVE.

Дорога до Херсона

16 жовтня. Дорога в Херсон розбита, вона більше не схожа на шлях до моря. Поля стоять не прибрані до зими, бур’яни виросли по коліна — цьогоріч тут не збирали урожай. Замість кавунів військові знаходять розсипані степом міни, такі ж зелені та круглі, тільки вони вбивають.

Придорожні села не подають ознак життя. Все сіре, чорне та зруйноване. Яскраві лише знаки, які вказують шлях, — Чорнобаївка, Херсон, Сімферополь. Поодинокі машини з військовими та волонтерами їдуть повільно, об'їжджаючи підірвані мости — під колесами тріщить каміння, вгору здіймається пил.

Біля "воріт до Херсона" на коліна опускається священник, потім підходить до колони з українським стягом і цілує його. На цьому місці святкували звільнення регіону від окупантів всі — від бійців ЗСУ до Президента. У повітрі пахне перемогою, яка далася важко.

Про історію російського вторгнення 24 лютого розповідає кожен. Хтось бачив ворожу авіацію, хтось прокинувся від вибухів на лівому березі, а хтось уже опинився в оточенні росіян. За даними правоохоронців, заблокувати місто в кільце ворогу вдалося за три дні.

Та з перших хвилин Херсон чинив опір. Вся країна пам'ятає, як з голими руками люди йшли на танки, намагаючись їх зупинити. У бузковому гаю, між дерев, на підступну армію путіна чекали бійці ТрО.

"Вони мали коктейлі Молотова проти броньованої техніки. Їх було 17. Всіх росіяни розстріляли з кулеметів", — розповів поліцейський.

Це сталося 1 березня. Після цього місцевий священник відспівав земляків, і їх поховали між дерев. На цьому місці холодно не від погоди, і серед сірого зруйнованого життя з'явилися яскраві плями смерті — вінки. Ще понад 50 свіжих могил виявлено на цвинтарі. Поки невідомо, кого там поховали.

Як наслідила росія

Кілька днів після деокупації. Місцеві зривають з бігбордів сліди російської пропаганди, яка обіцяла їм "Социальную стабильность и достойную жизнь". У місті починають працювати українські правоохоронці і знаходять те, що ми вже бачили на Київщині та Чернігівщині — катівні.

Одна з них у будівлі місцевого СІЗО. У гаражах росіяни тримали людей, які колись служили в українській армії, або цивільних, чиї родичі захищають країну. Когось катували тижнями, когось місяцями. На підлозі досі сліди жорстокості — ножі, ремені, мотузки.

Той, кому вдалося вижити після ворожих знущань, говорить мало і стримано. Цей чоловік — колишній військовослужбовець й учасник бойових дій. За його словами, до міста росіяни вже заїжджали зі списками тих, по кому будуть "відпрацьовувати".

"У березні було ще лайтово, бо вони відчували себе господарями міста. А коли почався рух опору, то нас страшенно катували. Але ті, хто вийшов звідси, не були скорені, я кажу про це відповідально", — зізнався військовослужбовець.

До людей застосовували електрострум, викручували їм руки. Годували спершу одним пакетиком каші на день, а потім давали його раз на два-три дні. Хтось помирав, а когось відпускали.

"Вивозили з мішком на голові в поле, казали рахувати до 10, а потім знімати. Тоді вже людина розуміла, що її відпустили, і йшла додому", — згадав чоловік.

"Жест доброї волі" росіяни застосували і до тих, хто перебував у СІЗО на момент окупації міста. Вони випустили з камер 400 людей, які перебували під слідством. Зараз їх розшукують правоохоронці.

Деокупація: як її відчувають

Херсонці святкують. Щодня сотнями виходять на центральну площу, аби просто відчути свободу, обійняти рідних і зателефонувати своїм по світу.

Дорослі огортають втомлені тіла в синьо-жовті стяги, а діти бавляться власноруч зробленими іграшками. Тимофій в окупацію вирізав з картону ножі: "Я щасливий, що місто звільнили. Мене переповнювали емоції, аж голова боліла від перезбудження".

Коли він бачить українських військових, пресу або машини волонтерів, то махає їм рукою. Так роблять усі, на кожній деокупованій вулиці міста. Вони ніби кажуть: "Ми раді, що ви тут, ми чекали".

"А я знала, на сто відсотків знала, що наші повернуться. Щойно побачила ЗСУ, то швидко сіла на свій велосипед і проїхалася містом. Весь час в окупації я боялася виїжджати", — розповіла пенсіонерка Тетяна.

Тепер жінка з нетерпінням чекає, коли додому повернуться син з дружиною та онуком. А поки їздить в місця роздачі інтернету і надсилає їм патріотичні картинки, як символ того, що Херсон — це Україна.

Люди тут досі змушені купувати російські продукти, бо на поличках магазинів інших немає. Змушені жити без газу та води, бо мережі заміновані ворогом. Змушені шукати рідних, яких не бачили вісім місяців. Змушені так багато через росію, яка наслідила...

Але посеред площі лежить херсонський кавун як символ незламності й перемоги. Цього року його так не вистачало країні. Але наступного сезону кавун опиниться в кожній оселі, так само як Херсон оселився в серці кожного українця.